Ви тут: Район / Населені пункти району / селище Перегінське
Українська
English
субота, 18.11.2017

Перегінське — селище міського типу. Населення 12 700 чоловік. Лежить на лівому березі річки Лімниці за 21 кілометр від районно­го центру.

Назва селища походить з XIII ст., коли татари переганяли з Угорщи­ни бранців і зупинялися біля річки Лімниця. До речі, первісна назва по­селення була «Перегін».

Історія Перегінського сягає своїм корінням глибоко в давнину. Пер­ша згадка про селище є в грамоті князя Льва, сина Данила Галицько­го, яка відноситься до 1292 року.

В 1400 році князь Федір Ольгердович на горі Сергій заснував мо­настир.

Є грамота короля Казимира з 15 вересня 1475 року (без місця), якою король передає монастир в Перегінському з селами крилоському мит­рополиту Андрієві Свистельському для помноження його адміністрації.

Андрій Свистельський, званий в актах «крилоським митрополитом», був, очевидно, крилоським ігуменом і мав маєтки в галицькій митрополії.

Пізніше якийсь з ченців Перегінського монастиря продав привілеї монастиря жидачівському старості Збожному за 100 гривень.

Потім монастир було передано Матвієві Гембіцькому з Куропатник —жидачівському військовому.

В 1548 році польський король Зігмунд І дозволяє церковному владиці Тупчанському викупити Перегінське з монастирем у Матвія Гембіцького.

В 1593 році Станіслав Жолкевський, каштелян Львівський, продає селище Перегінське за 6 тисяч злотих львівському єпископу Олек­сандру Балабану.

В 1693 році сейм у Любліні декретом признав цілі перегінські до­бра (маєтки — прим. авт.) передати до Галицької  Митрополії єпископові Шумлянському.

Після першого поділу  Польщі в 1774 року австрійський уряд делегу­вав право на власність села Митрополії Львівській греко-католицького обряду. А села Ріпне, Лецівка, Дубшара, Вільхівка стали власністю Конецпольських. Пізніше ці володіння перейшли до Скарбків.

Велику цінність для істориків є матеріали про Перегінську фортецю — унікальну будову дерев'яного укріплення XVI—XVIII століть. Яка знаходилась біля центру селища на рівнинній території розміром дев'яносто на сто метрів. Об­несена була ровом з водою (12 метрів ширини і 3 метри глибини), а та­кож земляним валом з нахилом 45 градусів. Рів наповнювався водою з потоку Млинівка, який плинув до фортеці під гострим кутом, і таким чином вода ніколи не могла переповнити рів.

Із західного боку фортеці височіли три сторожові башти. У централь­ній із них знаходились головні ворота, які постійно були під пильним оком сторожі. Ворота були оббиті бляхою і мали розміри: 5 метрів ши­рини і 7 метрів висоти. Залога фортеці нараховувала 240 жовнірів.

У головній споруді, що була на території фортеці, розміщувались панські покої. В інших були приміщення для обслуги, пекарня, корчма, млин та інші господарські служби.

Фортеця була не тільки доброю спорудою оборонного значення, що служила шляхті захистом від селянських повстань та частих на­бігів татарських і турецьких завойовників, але й була тоді красивою архітектурною будовою.

Ян Яблоновський помер в 1647 році і володіння Перегінською фор­тецею залишив дружині Анні з Острога і єдиному тринадцятилітньому синові Станіславу, який пізніше став польським гетьманом.

Але після того, як повстанці сильно поруйнували укріплення, Анна Яблоновська 13 квітня 1649 року призначила керувати фортецею ад­міністратора Кристофора Вишневського. Тут вона, по суті, вже біль­ше і не жила.

Тривалий час у фортеці розміщувався монастир. А в 1832 році тут було відкрито однокласну місцеву школу. Через 50 років в Перегінському діяла вже двокласна школа з українською мовою навчання.

В 1910 році створено дві чотирикласні школи — чоловічу і жіночу.

Одна з споруд фортеці, де була колись школа, збереглася дотепер, тривалий час служила приміщенням для місцевої школи. 

В 1921 році в Перегінському, принагідно зазначити для аналізу ет­нічного складу населення, проживало 5912 чол., з них 5150 українців, 611 євреїв, 150 поляків.

В лютому 1952 року в Перегінському було створено артіль «Біль­шовик». А через рік її об'єднано з селом Вільхівкою.

У1958 році було засновано торгкомбінат, а з 1964 року — Перегінський сокоекстрактний завод, меблеву фабрику, лісопункт (в 1957 році Перегінський лісопромгосп увійшов до складу лісокомбінату «Осмолода»).

В 1964 році в честь 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка в Перегінському відкрито пам'ятник Кобзареві (автори А. Мацієвський, А. Лєндел).